Болото – ділянка суходолу, яка характеризується надмірним
зволоженням і наявністю вологолюбної трав’яної рослинності, з залишків якої
звичайно утворюється торф.
Болота виникають при заростанні озер. Спочатку на дні озера
відкладаються мул, пісок, рештки рослин. Озеро поступово міліє. Підводна
рослинність змінюється надводною, вологолюбною, що вкриває всю його поверхню.
Коли ці рослини відмирають, їхні рештки відкладаються на дні. З часом вони
нагромаджуються, ущільнюються і перетворюються на торф. Так на місці озера
з’являється болото.
Болотні грунти широко розповсюджені на земній кулі в різних
природно-кліматичних зонах, але головні їх площі знаходяться в тундрі,
бореальних і тропічних лісах на великих водно-акумулятивних рівнинах (площа
складає майже 392 млн. га). Утворення боліт, за В.Н.Сукачовим, може йти
двома шляхами: заболоченням суші й заростанням (наростанням) водоймищ.
Заболочення суші відбувається за рахунок, в основному, особливих
геоморфологічних умов, поселення специфічної рослинності та дії людини. Серед
гідроморфічних умов слід відзначити такий їх комплекс: велика кількість опадів
при малій випаровуваності, знижені ділянки місцевості з утрудненим стоком води,
рівнини з відсутнім стоком, місця виклинення грунтових вод.
Рослинний фактор відіграє суттєву роль у формуванні боліт. Часто
заболочуються лісові хвойні масиви. Це пов'язано з утворенням під хвойною
рослинністю щільного І- горизонту як передумови застою вологи. У таких місцях
поселяється вологолюбна рослинність, а в кінцевому результаті і сфагнові мохи,
які, маючи вологоємність 1500-3000%, сприяють подальшому перезволоженню
поверхні грунту й утворенню болота, в надрах якого знаходяться залишки лісової
рослинності.
Негативна діяльність людини з вирубки лісу, а також лісові пожежі
різко змінюють гідрологічний режим території, сприяючи її заболоченню.
На території України формування болотних грунтів відбувалось
переважно завдяки процесам поступового замулення, обміління та заростання
(наростання) водоймищ рослинністю.
Заростання властиве водоймам з похилими берегами. Рослини -
торфоутворювачі формують концентричні пояси: найглибші ділянки займають
водорості, потім – занурені у воду рослини (ряска, тілоріз), ближче до берега –
водяні лілії, очерет, комиш, великі осоки, біля берега – дрібні осоки. Кожен
пояс рослинності відкладає на дні водоймища органічні залишки специфічного
ботанічного складу. Заповнюючи водойму, ці кільця зсовуються до центру, а шари
торфу однакового ботанічного складу утворюють у тілі болота похилені до центру
пласти.
На дні водойми осідає велика кількість відмерлих тварин і рослин,
планктону. Вони змішуються з мінеральними частками й формують щільну
драглеподібну масу – сапропель, потужністю 10-15 см. Він жовтий, сірий, бурий і
навіть чорний із зеленкуватим відтінком; поступово ущільнюється, утворюючи
сапропеліт і сапропелеве вугілля. Отже, за 5-100 років водоймище,
залежно від його розмірів, може повністю заповнитись органічними залишками й утворитись
болото.
Якщо береги водоймища круті й достатньо захищені від вітру, йде
наростання на відкриту водну поверхню мохового покриву, поселення на ньому
осоки, шейхцерії тощо. Потім розвиваються болотні чагарники. Утворюється так
звана сплавина, яка поступово ущільнюється, розростається й вкриває водну
поверхню. При цьому таким болотам властиві "вікна" – невеликі ділянки
водної поверхні.
